Де немає Бога

Для мене все закінчилось на 316 сторніці. Я не розумію навіщо я це читаю. Це довго, занудно, і геть не те що я очікувала. Історія з падінням літака і виживанням тут настільки другорядна, що другоряднішої немає.
Взагалі вся книга (ну ок, 316 сторінок, які я витримала) нагадала якийсь депресивний руснявий фільм, де все закінчиться тим що вип'ють горілки і подивлять з убогого вікна на своє убоге середовище і на тому все кінчиться.
Якщо сам автор називає це своєю найкращою книжкою, то я рада, що в мене немає більше його книжок. І навряд будуть.

Я розумію, що автор тут всім чим тільки міг намагався показати огидність людей. Але це дуже сумно, коли на їх фоні в книжці аж якийсь хороший росіянин появляється.
Там ще українка є, але вона тільки ридає, тому про неї сказати нічого.

І десь таки треба було писати попередження, що присутні сцени жорстокого поводження з собаками. “Велике дякую” за те, що добили мою і так розбиту психіку.

П.С. На фоні цього опис фмериканського футболу на 30 сторінок вже не такий і поганий, правда?