lunar eclipse
я щойно це дочитала, і мені зараз важко видушити з себе якісь слова. це був сильний твір, який зачепив за живе і розповів надзвичайно емоційну історію, якою я жила впродовж кількох днів.
[tw // важливе попередження для українців та українок, які роздумують над прочитанням цієї книжки: тут є дуже багато моментів, які можуть засмутити та налякати — війна, смерть другорядних персонажів, як на цій війні, так і з інших причин, смерть близьких головної персонажки, сцени сексу з неповнолітніми, описи насильства.]
я дуже ціную те, що зробила авторка. як вона сама пояснила в авторських примітках наприкінці, вона не намагалася створити історично достовірну оповідь. виявляється, історики взагалі сумніваються, чи троянська війна насправді відбувалася, чи це була вигадка гомера. мета гейвуд була іншою: взяти двох героїнь, єлену та клітемнестру, яких міфологія виставляє зрадницями, і переосмислити їх, поставивши питання про те, чим вони керувалися у своїх діях? що їм довелося пережити у світі, де голос жінки лишався непочутим? чи належало їм їхнє власне життя?
тому так, дуже багато деталей цього твору — вигадка авторки. проте читаючи, ти розумієш, що це могло відбутися. гейвуд заповнювала прогалини у міфах, використовуючи загальні відомості про життя жінок у стародавньому світі. і зробила вона це дуже проникливо, тому ти їй віриш, починаєш розуміти персонажок, щиро за них вболівати. і вже наприкінці, коли війна сягає свого розпалу, все всередині починає стискатися від думки про те, що доводилося переживати тоді жінкам — і що доводиться переживати їм і сьогодні, бо очевидно, еволюція сірої маси за ці тисячоліття так і не торкнулася.
це історія, яка ставить питання про те, що означає бути антагоністкою — особливо якщо ти жінка, — і чи ми часом не сприймаємо деякі речі у чорно-білому світлі. чи не випускаємо з уваги безліч деталей, перш ніж когось засуджувати — здавалося б, дрібних, але важливих для людини, якій доводиться з цим стикатися.
тому так — мене ця історія зачепила. захопила, змусила серце боліти за персонажок, і в кінці розчавила, бо стала майже особистою. (дякую, р*сіє, за травму. ненавиджу тебе.)
якщо ви готові до цього, то це однозначна рекомендація. мої аплодисменти для клер гейвуд — а це ще й дебютний її роман, до слова.
я щойно це дочитала, і мені зараз важко видушити з себе якісь слова. це був сильний твір, який зачепив за живе і розповів надзвичайно емоційну історію, якою я жила впродовж кількох днів.
[tw // важливе попередження для українців та українок, які роздумують над прочитанням цієї книжки: тут є дуже багато моментів, які можуть засмутити та налякати — війна, смерть другорядних персонажів, як на цій війні, так і з інших причин, смерть близьких головної персонажки, сцени сексу з неповнолітніми, описи насильства.]
я дуже ціную те, що зробила авторка. як вона сама пояснила в авторських примітках наприкінці, вона не намагалася створити історично достовірну оповідь. виявляється, історики взагалі сумніваються, чи троянська війна насправді відбувалася, чи це була вигадка гомера. мета гейвуд була іншою: взяти двох героїнь, єлену та клітемнестру, яких міфологія виставляє зрадницями, і переосмислити їх, поставивши питання про те, чим вони керувалися у своїх діях? що їм довелося пережити у світі, де голос жінки лишався непочутим? чи належало їм їхнє власне життя?
тому так, дуже багато деталей цього твору — вигадка авторки. проте читаючи, ти розумієш, що це могло відбутися. гейвуд заповнювала прогалини у міфах, використовуючи загальні відомості про життя жінок у стародавньому світі. і зробила вона це дуже проникливо, тому ти їй віриш, починаєш розуміти персонажок, щиро за них вболівати. і вже наприкінці, коли війна сягає свого розпалу, все всередині починає стискатися від думки про те, що доводилося переживати тоді жінкам — і що доводиться переживати їм і сьогодні, бо очевидно, еволюція сірої маси за ці тисячоліття так і не торкнулася.
це історія, яка ставить питання про те, що означає бути антагоністкою — особливо якщо ти жінка, — і чи ми часом не сприймаємо деякі речі у чорно-білому світлі. чи не випускаємо з уваги безліч деталей, перш ніж когось засуджувати — здавалося б, дрібних, але важливих для людини, якій доводиться з цим стикатися.
тому так — мене ця історія зачепила. захопила, змусила серце боліти за персонажок, і в кінці розчавила, бо стала майже особистою. (дякую, р*сіє, за травму. ненавиджу тебе.)
якщо ви готові до цього, то це однозначна рекомендація. мої аплодисменти для клер гейвуд — а це ще й дебютний її роман, до слова.