lunar eclipse

couldn’t be more grateful to bts for bringing this book into my life.

this is an introspective story about a middle-class boy named emil sinclair growing up and discovering that there’s more to this world than just a pure, bright, and moral side which is usually taught to children by the church. i loved the idea of the two worlds and how they intersect and co-exist in the real world, contrary to what religion prefers to claim—and i also related to the critique of said religion a lot.

lots of reflections are built into this novel as hesse lays out his outlook on human psychology and individuality. lots of his ideas were inspired by psychoanalysts of the time, including jung—better google it, it’s interesting to know. but even though his ideas are presented quite clear, the book still makes you ponder a lot. i took so much notes in my journal while reading.

the only thing i’m confused about is the ending. i’m still not completely sure why hesse portrayed the war the way he did, especially considering the historical context, and whether that means he doesn’t condemn invasions. however, i’ve started researching the context around him writing this novel and i see that there’s a lot going on there, so i’ll keep reading on that.

and god, i love when the book makes you go down the rabbit holes, even if you don’t 100% understand or agree with the author, so kudos from me and a strong recommendation.

я знову вдалася до свого улюбленого способу вибору книжок — навмання. що ж… я навіть не знаю, що сказати. дуже важко оцінювати се творіння. однак одне можу сказати точно — післясмак у цієї книжки огидний.

це історія «кохання» підстаркуватого письменника з молодою дівчиною. письменник — максимально неприємна людина, яка зневажає почуття всіх інших, але при цьому вважає себе «митцем», пуританином, мало не донжуаном та достобіса освіченим.

по-перше, роман міг би бути як мінімум у два рази коротшим. оповідь про події, що ведеться від імені головного персонажа, переривається вставками з його ж філософськими міркуваннями про власні вчинки та роздумами про те, що ж таке мистецтво. останніх явно забагато, бо характер персонажа настільки паскуд��ий, що він останній, чиї думки з цього приводу мене цікавлять.

при цьому читати було не те щоб дуже нудно. перші сторінок двісті я спостерігала за мелодрамою, яка розгорталася серед героїв. десь посередині авторка нарешті доповзла до головної події книжки — закоханості цього персонажа в дівчину. але вже десь на ~370 сторінці мені настільки остогидло читати про їхню взаємодію, що я вже думала здатися та закинути. але все ж вирішила добити — і останні сторінок просто мріяла, щоб це якнайшвидше скінчилося. післямови, у яких другорядні персонажі по черзі переконують читача у зовсім інакших варіантах розвитку подій, напевно, були варті того. з іншого ж боку, навіщо я взагалі це все читала, якщо авторка сама не визначилася, що насправді відбулося в історії?

певно, пані мердок навмисне зробила головного героя максимально неприємним і подекуди майже божевільним — щоб показати, якими складними, важкими та нестерпними можуть бути люди. з тієї ж причини, мабуть, там і є ця романтична лінія між підстаркуватим чоловіком і молодою дівчиною.

але якщо чесно, я не знаю, що я винесла для себе після прочитання. я, на жаль, мешкаю не в будиночку в закинутому лісі, а в суспільстві, тому й так знаю, якими бувають люди. натомість єдине, що мені зараз хочеться зробити — чимшвидше забути прочитане та «змити» з себе отой неприємний післясмак.

якось дуже неочікувано для себе, тільки поклявшись нарешті відпочити після захисту диплому, я схопила в бібліотеці на позір нелегку для сприйняття книжку. але це був прекрасний спосіб потішити маленьку себе, яка любила гортати енциклопедії з астрономії, і яка ще з років 14-ти мріяла дістатися до книг гокінґа.

це було надзвичайно цікаво. гокінґ пояснює доступно — мушу зазначити, не використовуючи при цьому жодної цифри! щоправда, вам знадобиться шкільний курс з фізики, щоб вповні зрозуміти логічні ланцюжки, які вибудовує автор, але для мене це не було проблемою. кілька разів довелося посидіти над деякими абзацами та добряче напрягти мозок, щоб зрозуміти, як ми дійшли до такого висновку, але це було цікаво. і що добре, доки ти напружуєшся, щоб не загубити отой логічний ланцюжок, у тебе в голові немає жодної негативної думки, хаха.

загалом, це було круто і захоплююче, і я вже планую дістатися до інших книжок гокінґа. це неймовірна людина, насправді.

по-перше, це було дуже захопливо. чотири зірочки ця книжка отримує саме за те, з яким задоволенням я перегортала сторінки і як сильно я хотіла дізнатися розвʼязку. після місяців без регулярного читання це було приємним відчуттям.

цікаво, що цей детектив відрізняється від більшості детективів, які я читала. замість структури «підводка-вбиство-розслідування» тут основне вбивство має статися ось-ось, і головна персонажка це розуміє, тому всіма способами намагається захиститися від цього.

мені не дуже сподобалося, як авторка в деяких моментах ніби як «штучно» створює так званий foreshadowing — ніби ось-ось, скоро, має статися щось жахливе, але персонажка про це не знає; ніби те, що вона зробила, матиме жахливі наслідки, але вона ще про це не знає. як на мене, самих подій у будинку цілком достатньо для того, щоб створити цю атмосферу, тому ось ці вставки та ремарки були непотрібні.

ну і можливо, наприкінці я вже встигла перебрати в голові забагато версій того, чим пояснити ці події, тому кінцівка мене не вразила. окрім того, вона дуже різко обірвалася — а я би хотіла принаймні дізнатися про те, що буде з усім тим робити поліція, і яке майбутнє у персонажів.

але порівняно з атмосферою, яку створила авторка, це все радше дрібниці. давно я з таким захватом щось не читала. тому дякую пані авторці за отримане задоволення від читання, і дякую щасливому випадку, в результаті якого я, втомившись обирати, цілком рандомно витягнула її книжки з полиці. :)